Населений пункт

Перейти до навігації Перейти до пошуку
Населений пункт

Насе́лений пу́нкт — населене місце (оселище, селище, поселення), первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої земельної межі (городище (град), місто, містечко, селище міського типу, село, селище, хутір, станиця та ін.). Входять в міські чи сільські поселення.

Історія

Первісно постійні поселення виникли на самовільно захоплених територіях. Оскільки надзвичайно важливим геополітичним фактором для всіх давніх світових цивілізацій і країн були моря та річки — вони визначали як напрямки міграції й заселення, так і завоювання й колонізації. Моря та річки часто були межею й кордоном різних етносів.

Геополітичне розташування країн Центрально-Східної Європи більшою мірою пов'язане з річками в системі «море — річка — вододіл (волок, канал, перевал) — річка — море». Вони мали особливо важливе значення в розвитку як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі. Торгівля і пошук нових торгових шляхів, які мали військово-політичне значення, були причиною багатьох давніх конфліктів і мали надзвичайно велике значення для розвитку державотворчих і градотворчих процесів (в тому числі й на нових територіях).[1]

Першим і єдиним[2] джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є «Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»).[3]

У Давній Греції

Поліс — самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення. (див. також: політія — організація суспільства в самостійній одиниці розселення).

У Галичині

Найчастіше поселення з'являлися на територіях, придатних для ведення господарства, де спочатку поселялися одна або кілька сімей. Розростаючись, такий рід давав назву групі дворів. Прізвища перших поселенців ставали назвами сіл, присілків і містечок.[4]

У Галичині історично існують три типи розселення: витягнуті вздовж річок та доріг; скупчені поселення; розкидані безсистемно в долинах і на схилах гір.[4]

У вузьких долинах річок найбільш поширені видовжені, одновуличні селища з одним рядом садиб, віддалених одна від одної. У часи Середньовіччя садиба — дворище − була підпорядкована потребами вільної родини. Це були багатобудинкові двори, в яких будівлі не загороджували, вільно розташовували на ділянці землі, якою користувалися усі господарі спільно. Залишки подібного господарства можна спостерігати у Сколівському районі на Львівщині (з розпадом великої родини на окремі садиба стала одноосібним господарством).[4] Згодом уздовж річок з одного або двох боків з'являються також поселення з двома рядами будинків.

Вільний характер розселення став присікатися австрійським урядом, і 1778 року австрійський уряд прийняв так звану контракцію,[5] що означало, що розкидані поодинокі нічим не зв'язані поселення Галичини стягувалися в укрупненні поселення.[4]

Варто зазначити, що за гіпотезою Сергія Шелухіна слова «україна» та «вкраїна» (з первісним наголосом на першому а) є видозмінами дієприкметників доконаного виду «укра́яна» та «вкра́яна», тобто «окрема одсічена, одрубана, одрізана, одкраяна, вкраяна, украяна, відділена в самостійне посідання земля».[6] Гіпотеза Сергія Шелухіна підтверджується ще й тим, що в XIII–XIV ст. словом «крайна» (пізніше — «україна») називали на Закарпатті села та групи сіл, що перебували на волоському праві, себто становили окремі в юридичному сенсі області.

Поняття «місто» на теренах України пов'язується лише при появі Магдебурзького права, оскільки зі створенням міської ради виник орган, що не мав аналога у селах.[7] Після війта та лави міська рада стала третім за важливістю органом міського самоврядування.[8]

У правилах дорожнього руху

У правилах дорожнього руху населений пункт — забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47, 5.48.[9]

Поняття правил дорожнього руху

Див. також

Примітки

  1. Томенчук Б. Баварський Географ і річкові шляхи та гради в геополітиці середньовічної Європи // Карпати: людина, етнос, цивілізація. Науковий журнал. — 2009, № 1
  2. Правда, початком ІХ ст. ще датуються «Каролінзькі аннали» (Annales regni Francorum), де перераховано послів слов'ян, розміщених на схід від Франкської імперії, які прийшли до Людовика І Благочестивого (814–840 рр.). А саме: «ободритів, вільців, богемів, морав'ян, преденецентів і аварів, які живуть у Паннонії»
  3. Цей невеликий, на двох сторінках (с. 149–150), рукописний твір уміщений у збірник античних праць з астрології і геометрії, який належав швабському монастирю Райхенау на Бадензеї. Нині зберігається в Мюнхенській державній бібліотеці.
  4. а б в г Савчак Н. Генеза побудови простору громадських будівель і споруд між різними населеними пунктами // Вісник Львівського національного аграрного університету. Збірник наукових праць. — 2012р, № 13.
  5. Данилюк А. Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. − Львів : Українські технології, 2004. − С. 13.
  6. Шелухин С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Дрогобич : Бескид, 1992. — С. 109.
  7. Kamińska K. Lokacje miast na prawie magdeburskim na ziemiach polskich do 1370 r.: studium historycznoprawne / Krystyna Kamińska. — Toruń : UMK, 1990. — S. 142.
  8. Кобилецький М. Функції та повноваження міських рад у містах України за Магдебурзьким правом // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2012, Вип. 55
  9. ПОСТАНОВА № 1306 Про Правила дорожнього руху - Кабінет Міністрів України


The article is a derivative under the Creative Commons Attribution-ShareAlike License. A link to the original article can be found here and attribution parties here. By using this site, you agree to the Terms of Use. Gpedia Ⓡ is a registered trademark of the Cyberajah Pty Ltd.